Як вчителям порозумітися з «цифровим» поколінням дітей
Головні риси сучасних школярів та як їх спрямувати в корисне русло.
Нові технології змушують людський мозок еволюціонувати в небаченому досі
темпі. Діти, які ніколи не жили у світі без інтернету, вже «заточені»
під віртуальну реальність. До школи зараз приходять абсолютно нові за
типом мислення учні. Якщо орієнтуватися на теорію поколінь, нині за партами сидить покоління Z — «цифрові» діти.
Як вчителям і батькам з інших поколінь уникнути конфліктів з ними?
Розбираємося разом із кризовим психологом, трансформаційним тренером,
супервізором Оленою Любченко.
Довідка
Теорії поколінь Вільяма Штрауса і Ніла Хоува вже 26 років. На думку
авторів, цінності поколінь змінюються циклічно. Тож їхні головні риси
можна не тільки виявити, спираючись на результати досліджень, а й
спрогнозувати. Можна передбачити також конфлікт поколінь — саме те, що
нині відбувається між учнями та вчителями, яким за 40. Головні цінності
таких дорослих (покоління Х) — повага до індивідуалізму,
відповідальність, книжкове мислення. У той час як сучасні діти
(покоління Z) — майже повна протилежність: інфантильні, орієнтовані на
думку однолітків, з кліповим мисленням.
Молоді вчителі (покоління Y) ближчі до школярів. Але вони схильні
вносити елементи змагання, налаштовані на дітей-переможців, оригіналів. А
багатьом «новим» підліткам конкурси і креативний підхід не цікаві.
Інтернет-серфінг
Ці діти виросли серед новинних стрічок і клацання телевізійним пультом.
Вибір — їх головна цінність. Пошук — те, що вони вміють найкраще. Для
них завжди існує цікавіший сайт, свіжіша інформація — треба лише знайти.
Вони здатні швидко «просівати» великі обсяги інформації, одночасно
листуватися з десятком людей і оперативно реагувати на нові
повідомлення.
Вони — діти гаджетів. Тому пишуть на папері лише на уроках, решта
записів — у смартфонах і планшетах. Майже не читають паперових книг,
хоча літери вивчають з пелюшок, щоб знайти мультики в YouTube. Для
таких учнів підручники, навіть в електронному вигляді, здаються нудними
без лінків і відео.
Подробиці їх особливо не цікавлять. Ігнорують довгі тексти і звертання,
особливо усні. Отож задушевні розмови і лекції — не для них. Як
наслідок, часто мають слабку пам’ять і проблеми з концентрацією уваги.
У них забагато варіантів у голові. Якщо під час обіду попросити води,
«цифрові» не знатимуть, що робити: налити мінералки, з кулера, з чайника
чи водопроводу. При цьому не схильні запитувати, щоб уточнити, і
глибоко вникати. Тож завдання без покрокового алгоритму такі школярі
роблять абияк чи взагалі ігнорують.
Що робити:
Говорити з ними «твітами», тобто коротко і з перервами. А завдання
розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток
дрібних. Розписувати кожен крок і не сподіватися на допитливість.
Шаблони не обмежують, а навпаки заспокоюють покоління Z. А креативність
вмикається, коли вони знаходять недоліки в шаблонах або шукають нові
версії.
У підлітковому віці «цифрові» діти не такі «колючі», як були попередні
покоління. Зате і спроб відокремитися, досягти незалежності не роблять.
На Заході це перше покоління, яке не йде з дому, щоб будувати життя
самостійно. Прогнозують, що діти покоління Z будуть жити з батьками в
середньому до 35 років. Але це не послух, а радше практичність: поруч
повинен бути той, хто «розрулить» справи в реалі, обслужить у побутовому
сенсі.
Побут їх особливо обтяжує. Похід у магазин — важке випробування.
Більшість хотіла б працювати не в офісі, а вдома. Вчитися діти теж
мріють вдома. Але якби при цьому їм забезпечили ще й простір для
«тусовки» з однолітками.
Сучасні підлітки не носяться з життєвими цілями, як молодь 1980-х, і не
мріють здивувати оточуючих, як молодь «нульових». Кава з печивом,
облаштований під себе віртуальний світ і кілька тисяч «френдів» — ось і
все, що їм треба.
Зона зрілості «цифрових» — в інтернеті. Вони можуть брати участь у
важливих міжнародних проектах, але одночасно сидіти голодними, доки мама
не зготує вечерю.
Що робити:
Треба враховувати, що сучасні діти не знають елементарних побутових
речей. Тож робити висновки про зрілість школяра варто за його
інтелектуальною працею, а не соціальною пристосованістю. Вчителям
необхідно тісно спілкуватися з батьками — вони і «домашку» роблять, і
інтереси старшокласників представляють.
Лайф-серфінг
Життя для «цифрових» — це пошук. Стосунки вони легко обривають одним
повідомленням і одразу переглядають нові кандидатури в соцмережах.
Школярі кидають недоробленим домашнє завдання, хоча здатні його
виконати. А ті, хто вже встиг почати працювати або стажуватися, шокують
кадровиків: вони можуть кинути проект через те, що в офісі незручна
міні-кухня. Бо не терплять дискомфорту.
Покоління Z йде від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і
вони самі цього хочуть — готові гарувати. Як тільки з’являється «треба» —
активність знижується.
Багато з них ще підлітками заробляють як фрілансери, оскільки в
інтернет-реальності важливі вміння, а не атестати й дипломи. При цьому
покоління Z не шукає захмарних зарплат, а той мізер, який їм треба,
легко отримають в будь-якому місці.
Що робити:
Подача матеріалу на уроці, цікавість, елемент гри ще ніколи не були
настільки важливі. А ще — зручність. У приватних школах вже зрозуміли,
що комфортні, стильні та модернізовані класи спонукають сучасних дітей
бігти на заняття. Якщо немає матеріальної бази, використовуйте
оригінальні роздруківки та нестандартне оформлення кабінету.
Мережеве спілкування
Сучасні діти збиваються у віртуальні «зграї». Належність до групи в
соцмережах для них надзвичайно важлива. Повідомленням очевидців у
Facebook довіряють більше, ніж офіційним новинам. Пости пишуть не для
обміну інформацією, а для ритуальної підтримки спілкування. Обмін
привітаннями і світські розмови переводять в онлайн.
Довіряють більшості. На будь-яке запитання збирають у соцмережах десятки
чи навіть сотні думок, а потім узагальнюють і роблять так само, як усі.
Якщо попереднє покоління шукало однокласників у соцмережах, то нині діти
прямо там і заводять друзів. Емпатія, вміння розпізнавати міміку і
жести, тобто успішно спілкуватися наживо, у сучасних дітей набагато
слабкіші, ніж у їхніх батьків. Їхні почуття — це смайли та статуси. А
текст, фото і відео — головні враження.
Своїх знайомих можуть описати одним абзацом, решта — не цікавить. Друзі
нагадують їм персонажів комп’ютерної гри із заданими параметрами.
Що робити:
Вчителю варто давати час на уроці для зворотного зв’язку від однолітків,
обміну досвідом, групових завдань. Варто завести для класу групу в
соцмережі. Але її мають вести діти, а не дорослі. Час від часу
розміщувати там щось, що спонукатиме до обговорення навчання. Сучасних
дітей треба вчити розуміти власні та чужі почуття, звертати увагу на
складність та унікальність особистості.
Публічність
Влоги, в яких знімають дорогу до школи або поїдання сніданку, — це форма
щоденника. Але раніше щоденник був справою приватною, а тепер —
публічною. Утім, особистий простір — незрозуміле поняття для цього
покоління. Як і субординація.
У школі вони зненацька звертаються на ім’я до вчителів, ставлять
нетактовні запитання, телефонують на мобільний пізно ввечері, щоб
уточнити завдання. Ті, що вже почали працювати, можуть через дрібниці
писати гендиректору, минаючи безпосереднього керівника.
Постійна публічність змушує покоління Z достроково відповідати на
запитання: хто ти такий, який ти персонаж? Раніше самоідентифікація була
клопотом тих, кому під 30. Але соцмережі зберігають старі записи,
навішують ярлики. І якщо дитина раніше мала певні вподобання, зміну
смаків доводиться аргументувати.
Що робити:
У навчанні варто спиратися на любов до публічності. Запропонуйте учням
зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж
записуватимуть результати в зошит.
Немає коментарів:
Дописати коментар